Метаболічний синдром (МС) являє собою сукупність взаємопов'язаних метаболічних порушень, що включають абдомінальне ожиріння, артеріальну гіпертензію, інсулінорезистентність та дисліпідемію. Це патологічний стан, що значно підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань і цукрового діабету 2 типу. За останніми епідеміологічними даними, поширеність метаболічного синдрому сягає 25-30% серед дорослого населення розвинених країн і продовжує зростати, створюючи серйозний виклик для системи охорони здоров'я.
Діагностування метаболічного синдрому вимагає комплексного підходу та використання сучасних лабораторних методик. Своєчасна ідентифікація пацієнтів з МС дозволяє запобігти розвитку ускладнень шляхом корекції способу життя та медикаментозного втручання на ранніх стадіях. У цій статті ми розглянемо ключові компоненти метаболічного синдрому, сучасні підходи до його діагностики та важливість регулярного моніторингу.
Компоненти метаболічного синдрому
Абдомінальне ожиріння
Центральне (вісцеральне) ожиріння є наріжним каменем метаболічного синдрому. На відміну від підшкірного жиру, вісцеральний жир метаболічно активний і виділяє прозапальні цитокіни, що сприяють розвитку інсулінорезистентності. Діагностичним критерієм абдомінального ожиріння є окружність талії, яка для європеоїдної популяції становить ≥94 см у чоловіків і ≥80 см у жінок (за критеріями IDF). Слід зазначити, що порогові значення можуть відрізнятися залежно від етнічної приналежності.
Інсулінорезистентність
Інсулінорезистентність, ключовий компонент МС, характеризується зниженою чутливістю тканин до дії інсуліну. Це призводить до компенсаторної гіперінсулінемії та, з часом, до порушення вуглеводного обміну. Лабораторними маркерами інсулінорезистентності є підвищений рівень глюкози натще (≥5,6 ммоль/л) або раніше діагностований цукровий діабет 2 типу. Для більш точної оцінки інсулінорезистентності застосовуються спеціальні індекси, такі як HOMA-IR (Homeostasis Model Assessment of Insulin Resistance).
Артеріальна гіпертензія
Підвищений артеріальний тиск (≥130/85 мм рт.ст.) є важливим компонентом метаболічного синдрому, що значно підвищує ризик серцево-судинних ускладнень. Патогенетично артеріальна гіпертензія при МС пов'язана з гіперактивацією симпатичної нервової системи, затримкою натрію та води, а також з ендотеліальною дисфункцією, спричиненою інсулінорезистентністю.
Дисліпідемія
Атерогенна дисліпідемія при метаболічному синдромі характеризується підвищеним рівнем тригліцеридів (≥1,7 ммоль/л) та зниженим рівнем ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) (<1,0 ммоль/л у чоловіків і <1,3 ммоль/л у жінок). Також часто спостерігається підвищення рівня дрібних щільних частинок ліпопротеїдів низької щільності, що мають високий атерогенний потенціал.
Патогенетичні механізми компонентів метаболічного синдрому
Метаболічний синдром характеризується збільшенням маси вісцерального жиру, зниженням чутливості периферичних тканин до інсуліну та гіперінсулінемією (ГІ), які викликають розвиток порушень вуглеводного, ліпідного, пуринового обмінів і артеріальної гіпертензії (АГ).
Розглянемо 5 основних факторів, що впливають на розвиток метаболічного синдрому.
Генетична схильність
Формування МС генетично детерміновано. Відомий ген інсулінового рецептора, який локалізується на 19-й хромосомі. Описано понад 50 мутацій цього гена. Інсулінорезистентність (ІР) може бути зумовлена генетично. Гіперінсулінемія та ІР виявились у нащадків родичів, які мали в анамнезі цукровий діабет 2-го типу.
Надмірне харчування
В основі накопичення жирових мас в організмі лежить надмірне споживання тваринних жирів, що містять насичені жирні кислоти. Якщо маса споживаного жиру перевищує можливості організму щодо його окиснення, відбувається розвиток і прогресування ожиріння. Насичені жирні кислоти, що в надлишку надходять з їжею, викликають структурні зміни фосфоліпідів клітинних мембран і порушення експресії генів, які контролюють проведення сигналу інсуліну в клітину. Крім того, жири більш калорійні, ніж білки та вуглеводи: 1 г жиру містить 9 ккал, тоді як білки та вуглеводи – по 4 ккал. Тому при споживанні жирів організм отримує вдвічі більше калорій, ніж при споживанні білків і вуглеводів при однаковому обсязі їжі.
Синдром обструктивного апноэ під час сну
Синдром обструктивного апное під час сну часто супроводжує МС, і в даний час поєднання цих станів прийнято позначати як синдром Z. Ожиріння є основним фактором ризику розвитку синдрому обструктивного апное під час сну (СОАС), який спостерігається у 50% людей з ожирінням. З іншого боку, якщо СОАС розвивається через наявність інших факторів ризику (будь-які причини, що призводять до порушення нормального носового дихання), МС може бути наслідком порушень дихання під час сну. При цьому в результаті хронічної гіпоксії під час сну відсутні нічні піки виділення соматотропного гормону, що призводить до розвитку ІР.
Гіподинамія
Зниження фізичної активності – другий за значущістю після переїдання фактор зовнішнього середовища, що сприяє розвитку ожиріння та ІР. При гіподинамії відбувається уповільнення ліполізу та утилізації тригліцеридів у м'язовій і жировій тканині, зниження транслокації транспортерів глюкози в м'язах, що призводить до розвитку ІР.
Артеріальна гіпертензія як первинний фактор
АГ є одним з основних симптомів, об'єднаних у поняття МС. У ряді випадків АГ може бути первинною ланкою в патогенезі МС. Тривала, неліковна або погано лікована АГ викликає погіршення периферичного кровообігу, що призводить до зниження чутливості тканин до інсуліну і, як наслідок, до відносної гіперінсулінемії та інсулінорезистентності.
Діагностичні критерії
Згідно з сучасними рекомендаціями, для діагностування метаболічного синдрому необхідна наявність трьох або більше з п'яти вищезазначених факторів. Найбільш широко використовуються критерії NCEP ATP III (National Cholesterol Education Program Adult Treatment Panel III) та IDF (International Diabetes Federation). Варто відзначити, що критерії IDF вважають абдомінальне ожиріння обов'язковим компонентом для встановлення діагнозу.
Рекомендовані дослідження для діагностики МС в умовах стаціонару або спеціалізованої клініки:
- Визначення ступеня ожиріння шляхом обчислення індексу маси тіла (ІМТ).
- Вимірювання окружності талії (ОТ) для встановлення типу ожиріння.
- Для виявлення порушень вуглеводного обміну застосовується визначення глюкози крові натще та через дві години після перорального прийому 75 г глюкози (пероральний глюкозотолерантний тест).
- Виявлення інсулінорезистентності:
○Непрямі методи з оцінкою ефектів ендогенного інсуліну:
■ пероральний глюкозотолерантний тест з визначенням інсуліну
■ внутрішньовенний глюкозотолерантний тест
○Прямі методи, що оцінюють ефекти інсуліну на метаболізм глюкози (для наукових досліджень):
■ інсуліновий тест толерантності (ІТТ)
■ еуглікемічний гіперінсулінемічний клемп-тест (ЕГК-тест)
- Виявлення артеріальної гіпертензії:
○офісне вимірювання артеріального тиску
○добове моніторування артеріального тиску
- Виявлення синдрому обструктивного апное сну (СОАС):
○кардіореспіраторне моніторування
○полісомнографічне дослідження
- Визначення необхідних лабораторних показників:
○загального холестерину в сироватці крові
○тригліцеридів у сироватці крові
○холестерину ЛПВП і холестерину ЛПНП у сироватці крові
○сечової кислоти в сироватці крові
○наявність мікроальбумінурії
○показників гемостазу (інгібітора активатора плазміногену-1, фібриногену, фактора VII, фактора Віллебранда тощо)
- При необхідності диференційної діагностики МС з хворобою Іценка-Кушинга, акромегалією, феохромоцитомою, гіпотиреозом та іншими ендокринними захворюваннями, що супроводжуються АГ, ожирінням та ІР, необхідне проведення додаткових методів обстеження:
○комп'ютерної томографії (КТ) або магнітно-резонансної томографії (МРТ) гіпофіза та наднирників
○ультразвукове дослідження щитоподібної залози
- Визначення вмісту в крові гормонів (кортизолу, альдостерону, реніну, адренокортикотропного гормону [АКТГ], пролактину, гормону росту, тиреотропного гормону, трийодтироніну, тироксину тощо).
Виділення МС має велике клінічне значення, оскільки, з одного боку, цей стан є зворотнім (тобто при відповідному лікуванні можна досягти зникнення або, принаймні, зменшення вираженості основних його проявів), з іншого – передує виникненню таких хвороб, як цукровий діабет 2-го типу та атеросклероз.
Чому важливий моніторинг метаболічного синдрому?
Систематичний моніторинг пацієнтів з метаболічним синдромом має вирішальне значення для зниження ризику розвитку серйозних ускладнень. Епідеміологічні дослідження демонструють, що раннє виявлення та корекція компонентів МС знижує ризик інфаркту міокарда та інсульту на 25-30%. Важливо наголосити, що більшість факторів ризику метаболічного синдрому піддаються модифікації через зміну способу життя.
Сучасні біохімічні аналізатори дозволяють проводити точну та швидку оцінку ключових параметрів, пов'язаних з метаболічним синдромом. Регулярний моніторинг ліпідного профілю, рівня глюкози та інсуліну дозволяє відстежувати динаміку захворювання та ефективність терапевтичних втручань. Дослідження демонструють, що зниження маси тіла на 5-10% у пацієнтів з ожирінням призводить до значного покращення всіх компонентів метаболічного синдрому.
Економічний аспект також підкреслює важливість моніторингу МС. Вартість профілактичних заходів та регулярного спостереження значно нижча, ніж витрати на лікування ускладнень, таких як інфаркт міокарда, інсульт або термінальна стадія діабетичної нефропатії. За даними фармакоекономічних досліджень, систематичний моніторинг пацієнтів з метаболічним синдромом дозволяє зменшити витрати на охорону здоров'я на 20-40% у довгостроковій перспективі.
Висновки
Метаболічний синдром являє собою комплексну медичну проблему, що вимагає міждисциплінарного підходу до діагностики та лікування. Регулярний моніторинг компонентів МС з використанням сучасних лабораторних методик є необхідною умовою для ефективного контролю захворювання та зниження ризику серцево-судинних і метаболічних ускладнень.
Для лабораторних працівників критично важливо розуміти патофізіологію метаболічного синдрому та взаємозв'язок між його компонентами. Точна інтерпретація результатів лабораторних досліджень допомагає клініцистам у прийнятті обґрунтованих терапевтичних рішень та оцінці їх ефективності.
В умовах зростаючої поширеності метаболічного синдрому та пов'язаних з ним захворювань, лабораторна діагностика та моніторинг набувають все більшого значення в системі охорони здоров'я. Використання стандартизованих протоколів діагностики та сучасного аналітичного обладнання дозволяє підвищити якість медичної допомоги та покращити прогноз для пацієнтів з метаболічним синдромом.
