Більшість завідувачів лабораторій, коли їх запитують про собівартість аналізу, без вагань ділять ціну реагентного набору на кількість визначень. Ця формула виглядає логічно, але насправді відображає лише верхівку айсберга. Розрив між «ціною набору на тест» і реальною собівартістю може сягати 40–60% — і саме цей розрив з'їдає прибуток, унеможливлює оновлення парку обладнання та призводить до того, що лабораторія працює у фінансовий мінус, навіть не підозрюючи про це.
На підтвердження цього - дані рецензованого дослідження, опублікованого в журналі Electronic Physician (Mouseli et al., 2017), де за методологією Activity-Based Costing (ABC) було розраховано реальну собівартість 188 лабораторних тестів у великій приватній лабораторії. Висновок був однозначним: офіційні тарифи не відповідають реальним витратам, і лабораторія фактично працювала зі збитком. Розберімо, чому так відбувається.
Прямі матеріальні витрати
Почнімо з очевидного, але часто недооціненого. Реагент у флаконі ніколи не використовується повністю: залишок на стінках, «мертвий об'єм» у картриджі чи контейнері - це реальні втрати. Правильна формула враховує коефіцієнт використання, який зазвичай становить 90–95% від номінального об'єму. Відповідно, реальна кількість тестів із набору менша, ніж зазначена виробником.
Окремо слід рахувати витратні матеріали: наконечники для проб і реагентів, одноразові кювети, вакутайнери, пробірки. На перший погляд - дрібниці, але дослідження ABC підтверджує: саме ця категорія є найбільшою статтею витрат - 37% від усіх витрат лабораторії. Це більше, ніж будь-яка інша стаття, включно з персоналом.
Нарешті, калібратори та контрольні матеріали. Кожна калібровка «покриває» певну кількість тестів - і цю вартість необхідно рівномірно розподілити. Щоденний внутрішньолабораторний контроль якості також споживає ресурси, хоча жодного доходу не генерує. За даними наведеного дослідження, контроль якості склав 6,2% від загальних витрат лабораторії - сума, яку традиційні методи обліку часто ігнорують.
Амортизація обладнання
Біохімічний аналізатор коштує грошей - і ці гроші не зникають у момент купівлі, вони розподіляються по кожному виконаному тесту протягом усього терміну служби. Якщо апарат розрахований на 5 років і виконує 3 000 тестів на місяць, нескладний розрахунок покаже вартість амортизації на одне визначення. Те саме стосується центрифуг, холодильників, морозильних камер та систем очищення води. У згаданому дослідженні сукупна амортизація всього обладнання становила 10,7% від загальних витрат.
Окремою статтею йде технічне обслуговування лабораторного обладнання. Щомісячний сервісний контракт - це передбачувані витрати, які легко включити до розрахунку. Складніше з незапланованими ремонтами та простоями: їх вартість варто усереднювати за попередніми роками та також розподіляти по тестах.
Час персоналу - це теж гроші
Час лаборанта біля аналізатора - підготовка проб, завантаження, запуск, розвантаження - має бути виражений у грошовому еквіваленті. Повна вартість одного робочого часу включає не лише ставку, а й усі нарахування та податки. Крім того, існує непрямий час: заповнення журналів, робота в лабораторній інформаційній системі, приготування розчинів, миття посуду, якщо воно не автоматизоване.
Дані дослідження ABC показують: загальна частка персоналу склала 36,3% витрат (25% - фахівці, 11,3% - логістика та адміністрування). Важлива закономірність: у добре завантажених лабораторіях витратні матеріали виходять на перший план і перевищують витрати на персонал. У менш завантажених - навпаки, персонал стає найдорожчою статтею, бо фіксовані зарплати розподіляються на менший обсяг тестів.
Накладні витрати та логістика
Інфраструктура лабораторії коштує грошей щодня, незалежно від того, скільки тестів виконано. До накладних витрат, які необхідно включати до собівартості, належать:
●частка орендної плати, пропорційна площі лабораторії ;
●електроенергія та вода для роботи всіх систем;
●утилізація біологічних відходів класу Б та гострих предметів.
Логістика реагентів - окремий рядок. Якщо постачання вимагає дотримання холодового ланцюга, вартість термоконтейнерів і спеціалізованої доставки суттєво зростає. І обов'язково враховуйте відсоток реагентів, що псуються або закінчують термін придатності через нерівномірне завантаження лабораторії.
Специфіка біохімії: повторні дослідження та холості проби
У біохімії особливу увагу варто приділити повторним дослідженням. Якщо результат виходить за межі лінійності та тест потрібно переробити з розведенням - це подвійна вартість реагенту і робочого часу. Щоб не спотворювати калькуляцію, середній відсоток таких ситуацій слід включати до базової собівартості. Те саме стосується калібрувальних і холостих проб: вони споживають ресурси, але доходу не приносять.
Реальна структура витрат
Таблиця нижче відображає фактичну структуру витрат приватної клінічної лабораторії, розраховану методом ABC:
Стаття витрат
Частка від загальних витрат
Витратні матеріали (consumables)
37,0%
Персонал (фахівці)
25,0%
Персонал (логістика та адмін)
11,3%
Оренда приміщення
10,8%
Амортизація обладнання
10,7%
Контроль якості
6,2%
Інше (ремонт, ПЗ, податки)
0,9%
Електроенергія
0,5%
Як бачимо, сума прямих (реагенти, персонал, амортизація) та непрямих витрат (оренда, якість, логістика) значно складніша за просту формулу «ціна набору ÷ кількість тестів». Прямі витрати склали 78,3%, непрямі — 21,7%. Ігнорування непрямих витрат у ціноутворенні означає систематичне заниження собівартості майже на чверть.
Формула та практична порада
Повна собівартість одного тесту виглядає так:
Собівартість = (Реагенти + Витратні матеріали + Калібратори/Контролі) + (Амортизація ÷ К-сть тестів) + (Зарплата за зміну ÷ К-сть тестів) + (Частка накладних + Логістика)
Рекомендуємо проводити таку калькуляцію щоквартально - тарифи на електроенергію та курс валют для імпортних реагентів змінюються, і цінова картина може суттєво зміститися за кілька місяців. Збільшення кількості виконуваних тестів до максимальної потужності лабораторії - один із найефективніших способів знизити собівартість, оскільки фіксовані витрати розподіляються на більший обсяг.
Як знизити собівартість
Зменшити витрати без втрати якості можливо за рахунок кількох стратегій:
●об'єднання окремих тестів у профілі для кращого завантаження обладнання та персоналу;
●перехід на реагенти з тривалим терміном придатності після відкриття флакона;
●автоматизація ручних операцій і впровадження ефективного управління запасами.
Лабораторія, яка знає свою реальну собівартість, має значно більше можливостей для обґрунтованого ціноутворення, успішних переговорів із постачальниками та стратегічного планування розвитку. Наукові дані підтверджують: різниця між розрахованою собівартістю та тарифами є системною проблемою галузі - і подолати її можна лише через прозору та регулярну фінансову аналітику.
