Плазма крові є одним із найпоширеніших об'єктів лабораторного дослідження. Її склад відображає стан обміну речовин, функцію печінки та нирок, а також роботу імунної системи. Розуміння того, чим плазма відрізняється від цільної крові та сироватки, є базовою навичкою медичних працівників, що визначає правильність преаналітичного етапу дослідження.
Чим плазма відрізняється від цільної крові
Цільна кров складається з еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів та рідкої частини, яка їх оточує. Саме ця рідка частина і є плазмою. Вона становить від 52 до 61% об'єму цільної крові, тоді як решта припадає на клітинні компоненти. Гістологічно плазма є міжклітинною речовиною рідкої сполучної тканини - крові.
Отримання плазми
Плазму отримують шляхом центрифугування крові, взятої з антикоагулянтом. Під дією відцентрової сили формені елементи осідають на дно пробірки, а над ними залишається прозорий шар рідини. Вибір антикоагулянту (ЕДТА, цитрат натрію, гепарин) залежить від виду подальшого дослідження, оскільки різні реагенти по-різному впливають на стабільність аналітів.
Як виглядає плазма крові
На відміну від насичено-червоної цільної крові, макроскопічно плазма являє собою однорідну, дещо каламутну (іноді майже прозору) рідину солом'яно-жовтого кольору, яка збирається у верхній частині посудини з кров'ю після осідання формених елементів. Забарвлення пов'язане переважно з наявністю білірубіну та інших пігментів. Після вживання жирної їжі плазма може набувати каламутного, молочно-білого відтінку — таке явище має назву хільозність і виникає через підвищений вміст ліпідів. Цей візуальний параметр лаборант оцінює ще до початку аналітичного етапу, оскільки хільозність та гемоліз здатні спотворювати результати багатьох досліджень.
У чому різниця між плазмою та сироватка крові
Незважаючи на схожий зовнішній вигляд, плазма і сироватка не є тотожними поняттями, і ця відмінність має принципове значення для лабораторної практики. Сироватка утворюється з плазми після видалення фібриногену та інших факторів згортання. Для її отримання кров набирають у пробірку без антикоагулянту: вона згортається природним шляхом, після чого рідку частину відокремлюють центрифугуванням. Таким чином, сироватка — це, по суті, плазма без білків згортальної системи.
Вибір між плазмою та сироваткою залежить від виду дослідження. Для коагулологічних тестів обов'язково використовують плазму, оскільки саме в ній зберігаються фактори згортання. Водночас для більшості біохімічних показників допустимі обидва варіанти, хоча в конкретних методиках лабораторія орієнтується на вимоги виробника реагентів.
Склад плазми крові
Вода становить близько 90–92% об'єму плазми, а решта припадає на розчинені в ній речовини. До складу плазми входять:
●білки: альбуміни, глобуліни та фібриноген, що забезпечують онкотичний тиск, транспорт речовин і згортання крові;
●електроліти: натрій, калій, кальцій, хлориди та бікарбонати, які підтримують водно-сольовий баланс;
●поживні речовини: глюкоза, амінокислоти та ліпіди;
●продукти обміну: сечовина, креатинін і білірубін;
●гормони, ферменти та вітаміни у слідових концентраціях.
Білки становлять 7–8% від маси плазми. Серед них альбуміни складають 55–65%, α1-глобуліни — 2–4%, α2-глобуліни — 6–12%, β-глобуліни — 8–12%, γ-глобуліни — 2–4%, а фібриноген — 0,2–0,4%. В середньому 1 літр плазми людини містить 900–950 г води, 65–85 г білка та 20 г низькомолекулярних сполук. Густина плазми становить 1,025–1,029 г/мл, а pH — 7,36–7,42.
Цей набір компонентів є предметом більшості біохімічних досліджень, які виконуються в клінічних лабораторіях.
Функції плазми в організмі
Плазма перебуває у постійному взаємозв'язку з тканинною рідиною організму. Із плазми в тканини надходять усі речовини, необхідні для їхньої життєдіяльності, а у зворотному напрямку виводяться продукти обміну. Завдяки складному біохімічному складу плазма виконує в організмі кілька фізіологічних функцій:
●поживну - забезпечує клітини есенціальними сполуками, необхідними для підтримання їхньої життєдіяльності;
●транспортну - доставляє речовини від місця всмоктування у шлунково-кишковому тракті до клітин і органів-мішеней;
●гомеостатичну - спільно з органічними та неорганічними сполуками підтримує сталість внутрішнього середовища організму;
●захисну - завдяки імуноглобулінам і цитокінам бере участь в імунних реакціях організму;
●детоксикаційну - спрямовує кінцеві продукти обміну речовин до органів виділення, зокрема нирок, легенів і шкіри.
Крім названих функцій, плазма підтримує об'єм циркулюючої крові та артеріальний тиск, бере участь у терморегуляції, а завдяки наявності факторів згортання забезпечує гемостаз. Буферні системи плазми утримують кислотно-лужну рівновагу крові в межах фізіологічної норми.
Плазма як об'єкт лабораторної діагностики
Дослідження плазми та сироватки дозволяє виявляти порушення функції печінки, нирок, вуглеводного та ліпідного обміну, а також запальні процеси в організмі. Для кількісного визначення таких показників у сучасних лабораторіях застосовують біохімічні аналізатори. Принцип роботи цих приладів ґрунтується на фотометрії, іонселективних електродах та інших методах вимірювання концентрації речовин у рідких середовищах. Біохімічний аналізатор здатний визначати рівень глюкози, загального білка, білірубіну, сечовини, креатиніну, а також активність ферментів — АЛТ і АСТ.
Плазму крові використовують не лише в діагностиці, а й у лікуванні. Донорську плазму отримують методом плазмаферезу, а надалі застосовують для переливання при крововтратах, опіках та порушеннях згортання крові. На основі плазми виробляють препарати крові — імуноглобуліни, альбумін і концентрати факторів згортання. Загалом з плазми крові виготовляють понад 20 лікарських препаратів. Окремим напрямом застосування є плазма зі збагаченим вмістом тромбоцитів, яку використовують як стимулятор загоєння та регенерації тканин; на її основі розроблено методику PRP-терапії, що застосовується в стоматології, косметології, ортопедії та інших галузях медицини.
